Наприкінці 1926 року Набоков пише «Університетську поему» — 882 вірші, 63 строфи по 14 рядків. Головним предметом дослідження в поемі є самотність, чи то самотність емігранта, студента чи старої діви. «Університетська поема» - це також данина Пушкіну. У поемі така ж кількість рядків у пісні і така ж структура пісні, як і в «Євгенії Онєгіні», а її строфа старанно перевертає ту форму, яку винайшов для своєї строфи Пушкін: чотирнадцятий рядок у пушкінській схемі стає першим у Сиріна, жіноча рима перетворюється у чоловічу, а чоловіча – у жіночу. Сирін показує молодим поетам, яких він рецензував, що можна робити з віршем: загальна схема, індивідуальні відкриття. та пушкінської пристрасності. Хоча Пушкін бував і тендітним чи холодним, він, здається, завжди пив життя залпом. «Університетська поема», чудового порцеляни сервіз із тридцяти шести предметів, дозволяє нам хіба що цідити життя маленькими солодкими ковтками. Однак Іван Олексійович Бунін, великий старійшина емігрантської літератури, був іншої думки. Відразу після виходу поеми він написав Сирину листа, в якому надзвичайно тепло відгукнувся про неї. Бойд. «Володимир Набоков. Російські роки»