...Людське право, гідність, гордість — усе було знищено. Одного було неможливо знищити селекціонери диявола: статевого потягу. Незважаючи на заборони, карцер, голод і приниження, воно жило і процвітало набагато відвертіше і безпосередньо, ніж на свободі. Те, над чим людина на волі, може, сто разів задумалася б, тут відбувалося запросто, як у бродячих кішок. Ні, це не була розпуста публічного будинку. Тут було справжнє, «законне» кохання, з вірністю, ревнощами, стражданнями, болем розлуки та страшною «вершиною любові» — народженням дітей. Прекрасна і страшна штука — інстинкт дітонародження. Прекрасна, коли для прийняття у світ нової людини створені всі умови, і жахлива, якщо ще до свого народження вона приречена на муки. Але люди з отупелим розумом не дуже замислювалися над долею свого потомства. Просто до божевілля, до биття головою об стінку, до смерті хотілося кохання, ніжності, ласки. І хотілося дитині — істоти рідної та близької, за яку не шкода б віддати життя. Я трималася порівняно довго. Але така потрібна, така бажана була рідна рука, щоб можна було хоч трохи на неї спертися в цій багаторічній самоті, пригніченні та приниженні, на які людина була приречена.