Професор Азаревич у статті Рудольф фон-Ієрінг, опублікованій у журналі «Громадянське та кримінальне право» (1882, № 9, с. 79–122), жорстко й беззастережно критикує німецького вченого. Незважаючи на галас, який викликає кожна праця Ієрінга, та на захоплення з боку російських учених, пан Азаревич заперечує за ним право називати себе засновником якогось нового методу (с. 81) або вважати його послідовником старої школи природного права (с. 82). На думку Азаревича, Ієрінг більше нагадує не Руссо, з яким його порівнює Фелікс Дан, а Прудона. Вражаюча кар’єра обох авторів пояснюється, головним чином, їхньою величезною діалектичною силою розуму (с. 121), під впливом якої перебуває Гегель (с. 83). Однак володіння діалектикою веде їх до парадоксів, навіть якщо ці парадокси висловлені у блискучій формі.