Методологічний аналіз математичних теорій. — Київ: Академія наук УРСР, Центральна рада філософських (методологічних семінарів) при Президії АН УРСР, 1987. — С. 205–213. Згідно з структурно-номінативним напрямом у філософії науки, наукові, зокрема й математичні, теорії мають складну багатосистемну ієрархічну структуру. Саме тому важливі етапи розвитку геометрії як математичної теорії тісно пов’язані з змінами у всіх її підсистемах. Починаючись у одній підсистемі, зміни зазвичай спричиняють ланцюгову реакцію, що веде до трансформацій у інших її частинах. Показано, що найрадикальніші зміни в геометрії пов’язані з модифікацією як носіїв моделей у її модельно-репрезентативній підсистемі, так і з побудовою нових функцій і відносин, що формують систему іменування у цих моделях. Зародження декартової геометрії асоціюється з введенням так званих координатних функцій, геометрії Ніколая Лобачевського — з введенням нового чотиривідношення та функцій, що його задають, геометрії Б. Рімана — з додаванням сукупності одновідношень, що визначають метричний тензор, а для багатовимірних геометрій — з розширенням кількості координатних функцій. Незалежно від особливостей кожної з цих змін, усі вони мають спільні властивості та закономірності, що й дозволяє говорити про закономірності розвитку геометрії.