Видавництво Академії наук СРСР, 1968. — 619 с. Четвертий том охоплює історію німецької літератури від 1848 до 1918 року. Він складається з двох великих розділів. У першому висвітлюється літературний процес у період боротьби за об’єднання Німеччини (до 1871 року). Другий розділ дає уявлення про розвиток німецької літератури в час існування Німецької імперії до революції 1918 року. Значну увагу приділено в цьому томі проблемі німецького критичного реалізму другої половини XIX століття — творчості Ф. Рейтера, В. Раабе, Т. Шторма, Т. Фонтане, а також його подальшій еволюції у XX столітті, що піднесла до світової слави таких видатних німецьких письменників, як Г. Гауптман, Т. Манн, Г. Манн, творчість яких розвивалася у складній боротьбі літературних напрямків, що протистояли юнкерсько-буржуазній реакції. Завдання колективу, що працював над «Історією німецької літератури», полягало у тому, щоб показати зародження, формування та розвиток німецької літератури від раннього середньовіччя до 1945 року. У цій праці історія літератури тісно пов’язана з історією народу, тому автори вважали неможливим розглядати історію німецької, австрійської та швейцарської літератур як єдине ціле, проте приділяли багато уваги специфіці взаємодії між цими народами та їхніми літературами. Показуючи національну своєрідність і значення німецької літератури, яка подарувала світові стільки світлих і благородних імен, автори прагнули висвітлити і її міжнародне значення, дослідити зв’язки німецької літератури з іншими країнами, що сприяли її поширенню та визнанню. Працюючи над «Історією німецької літератури», радянські вчені прагнули створити працю, яка була б корисною не лише для фахівців-філологів, а й для широкого кола читачів. (Зі вступу)