Професор Іван Дмитрович Бєляєв із Московського університету, досліджуючи історію Земських соборів, на яких обговорювалися найважливіші державні питання, дійшов висновку: жоден собор на Русі не був скликаний без волі царя. Проте ця воля не була проявом свавілля окремої монаршої особи, а виступала лише «історичною формою» — історія сама працювала, закладала зерно, а життя його вирощувало, з нього виростали плоди, які ставали невідкладним приводом для скликання земського собору. Так, Петро Великий майже тридцять років наполегливо працював над тим, щоб через сорок років після його смерті Катерина Великая скликала земський собор у Москві. Водночас, руська земля ніколи не вимагала скликання земських соборів, а лише вважала своїм обов’язком висилати своїх представників на собор за вимогою царя. Це, на думку автора, — заповіт наших предків нащадкам, що повторюється понад триста років.