Це ще одна книга Бернгарда Гржимека. Саме ім’я автора говорить саме за себе — можна не читати рецензію, а одразу братися за книгу. Для тих, хто ще не знайомий із творчістю Гржимека, додам кілька слів. Це видання входить до серії книг про Африку, написаних автором. Насправді, це його мандрівні нотатки про поїздки за дикими тваринами для зоопарку. Вони написані з характерним для Гржимека гумором і легким стилем, яким він описує складні проблеми. Не має сенсу переказувати зміст кожної глави. Автор із своїм сином — який незабаром після цього загине в Африці — мандрує континентом, знайомиться з його мешканцями, історією та фауною. У книзі багато роздумів про проблеми: недостатнє фінансування національних парків, небезпечні сафарі, що руйнують природу Африки, та епізоотії. Є й позитивні розділи, наприклад, про те, як ловлять окапі для зоопарків або про ферму, де вирощують слонів. Наприкінці книги — чудові фотографії, зроблені автором. Минуло вже півстоліття, і, на щастя, в Африці досі існують національні парки. Кроваві сафарі змінилися спостереженням за життям тварин. Знято сотні документальних фільмів про природу Африки, і фільми, створені Бернгардом, вже не так вражають на їх фоні. У багатьох країнах Африки досі тривають громадянські війни, що негативно впливає як на диких тварин, так і на людей. Соціальні проблеми та питання опустелювання з роками лише погіршуються. Це справді чудова книга, і я щиро рекомендую її до прочитання.