Книга, яку читач тримає в руках, заснована на матеріалі магнітофонних записів, зроблених професором Тавгером в останній рік життя. Бен-Ціон Тавгер приїхав до Ізраїлю 1972 року з Новосибірського Академмістечка. Багато років він витратив на боротьбу з КДБ та радянською владою за право жити на батьківщині. За ним полювали, його переслідували, цькували, намагаючись знайти пристойний привід і засудити «зрадника». Але Бог був милостивий — Тавгер приїжджає в Ізраїль і через деякий час поселяється в Кірьят-Арба, в Хевроні. учасників руху «Гуш-Емунім» з ізраїльською владою та військовою адміністрацією за право євреїв селитися та жити на всій території Ерец-Ісраель. Активним учасником цієї боротьби був і професор Тавгер. Вже тоді, понад 20 років тому, чудово розібравшись у ситуації, він знав, як треба діяти, щоб відродити єврейську присутність у Хевроні. Він не міг упокоритися з тим, що євреї у своїй країні не мають права жити і молитися там, де вони хочуть, відвідувати святі місця, пересуватися вільно, без побоювання. «Політика» ізраїльської влади в ті роки (як, втім, і зараз) ставила євреїв у залежне становище: єврей не може робити, що хоче, не озираючись на реакцію араба, — не сподобається тому щось — закидає єврея камінням, підпалить його машину, іншими словами, знайде спосіб висловити свій «протест», і влада обов'язково втрутиться і «втихомирить» єврея. І це в державі, яка називає себе єврейською…