Відставний капітан Лебядкін — мабуть, найменший, найнікчемніший персонаж Достоєвського. Його називають шахраєм, негідником, блазнем, Фальстафом, з якого «всі сміються і який сам дозволяє всім з себе сміятися, якщо платять гроші». Він живе в брудних кімнатках з обірваними шпалерами, спить на зам'язаній підлозі, вранці та вечорами стьобає свою юродну сестру нагаєм. Цей «військово-естетичний» людина тільки й робить, що безпробудно п'є вино, говорить про «свободу соціальної дружини», розкидає революційні листівки і складає віршики, які сам дуже цінує. У романі Достоєвського «Біси» (1871) йому відведена другорядна роль, але навряд чи таку він грає насправді, і тому цікавий всякий «неймовірний дурниця», який меле цей, здавалося б, малозначний персонаж. Тим часом, його міркування такі глибокі і філософічні, що можна говорити про цілісної і органічної філософії капітана Лебядкіна. Маючи здатність до самоаналізу і чіткого формулювання постулатів, він викладає свою екзистенційну філософію з граничною ясністю. Його світогляд, а точніше художній виклад його ідеї, що стосується самих основ людського буття, опиняється в центрі філософських та наукових дискусій епохи. До творчості відставного капітана виявляють непідробний інтерес російські поети ХХ століття — Олександр Блок та Ганна Ахматова, Микола Заболоцький та Микола Олійников. Мало того, капітан Лебядкін стає реальним фантомом сьогоднішнього життя. Найменший, найнікчемніший персонаж Достоєвського мимоволі свого творця перетворюється на справді існуючого поета: його цитують так само, як цитують якогось класика літератури. Коротше кажучи, творчість капітана Лебядкіна надає такий незвичайний вплив на майбутнє, що для нас є серйозним інтересом: а яку ж істину проповідує цей доморощений мудрець.

Євген Лукін. Філософія капітана Лебядкіна. СПб, видавництво «Союз художників», 2006.