— Ви хто? — спитала я, почуваючи себе дуже безглуздо, розмовляючи з баченням. — Кікімори, — дружно відповіло бачення, злагоджено киваючи. Здрасту, приїхали. Говорила я тобі, Вероніко, твій трудоголізм до добра не доведе. - А чого треба? — продовжила я підтримувати цей фарс. — Так зачіски зробити, — дзвінким дзвоником пролунала відповідь від однієї з мордочок, — перукарня ж, — вона знизала гострими плічками і захихотіла. Так усе. Я повільно підвелась із підлоги, розправила пальто. Кікімори теж схопилися з колін, притиснулися один до одного і відійшли до вікна, продовжуючи мене роздивлятися. — Сьогодні не вийде, я закінчила і йду додому, — навіщось сказала я, беручи сумку та ключі, — і взагалі, я по запису працюю!