«Ось я і на батьківщині! Добра моя дорога Волинь! Тиша, гладь і Божа благодать. Зараз блукав парком... Темрява, глуш... доріжки густо заросли травою... Блукав, як у лісі: напролом, цілиною, крізь непроглядну зарість бузку, жимолості, рожевих кущів, диких у шипшині, барбарису, молодого ліщини. Ледве продираєшся між ними, несучи подряпини на обличчі і дірки на сукні. З-під ніг скачуть зайці, над головою дзвенить тисячоголосий пташиний хор. Увійдеш у це співуче зелене царство, і - точно відібрано в решти світу. Ступив два кроки від нашого старого палацу, і його вже закрив зелений листяний полог…»