«Сонце, що садиться, червонуватими променями висвітлювало єдине вікно в західній вежі Слопертон-Гренжа; ходили чутки про те, що дух сер Едварда Седілія, засновника Гренжа, є тут. Поблизу поетично височів позолочений мавзолей леді Феліції Седиліа, дух якої тинявся в частині замку, відомої під ім'ям «Стиф-енсь-Акр». Трохи лівіше від Гренжа виднілися руїни, відомі під ім'ям «Вежі-Гая», там був дух сера Гвідо Седілія; його вранці знайшли мертвим на цьому місці, – будинок зруйнувався і придавив його. При заході сонця, коли воно золотими променями обливало всю цю картину, навколо Гренжа, здавалося, розливалася дивовижна, таємнича тиша…»