«Того дня Діна познайомилася з парком, коли він зверху до низу посипаний жовтими липовими серцями. Вона знала цю алею в гарячому тополиному снігу, в тремтячому блакитному інеї. Вона крокувала з папкою під пахвою, ледь шарудячи по рожевому гравію алеї. Її каштанове волосся, покладене вихорами, променювалося і зістрибувало на плечах. Майбутнє тепер було певним, окресленим і не таким тривожним: наповнені неквапливою роботою дні в маленькій кімнаті, яку кілька років тому переробили зі спальні до домашнього офісу. Попереду на неї чекало читання безлічі статей і старанне складання каталогу до виставки в тиші і м'якої безлюдної квартири, що заколисує порожнечі...»