У початковій ремарку «Стрижки» драматург підкреслює, що особливої різниці немає, чи буде головний герой по ходу дії стригти одного клієнта, або різні люди змінюватимуть один одного в його кріслі. Все це неважливо, тому що перукар досяг тієї критичної фази, коли йому просто необхідно виговоритися, щоб озвучити насамперед для самого себе давно назрілі думки: «Я, знаєте, до сорока років страждав від свого характеру, від того, що він не такий, як хотілося би... До сорока років я боровся зі своїм характером, думав – переломлю себе, і життя піде інше. А в 40 років зрозумів, що жодного іншого життя не буде. Що є те є. І як тільки я до цього дійшов, я перестав боротися зі своїм характером, а став милуватися. Характером своїм, життям… „Дивись, ти, думаю, від мене пішла жінка, а я нічого“. Я навіть сам себе зацікавив». У психологічну рефлексію героя вклинюється і його самоіронія, і потяг до підтруювання над навколишніми (безмовними клієнтами).