«Не треба боятися мінливостей долі, можливо, отримавши від богини успіху міцну ляпас, ти відкриєш в собі або своїх близьких незвичайний талант. У дворі московського будинку, в якому жив мій син Діма, часто гуляла Світлана. Мені вона дуже подобалася, завжди була елегантно одягнена, гарно причесана і, на відміну від інших сусідок, ніколи не сідала влітку на лавці в халаті. Одного разу дама прийшла в скверик, коли всі лавочки виявилися зайняті, і спитала у мені:—Дозвольте сісти біля вас?— Звичайно, — посміхнулася я.Ось так і почалася наша дружба. Спочатку ми перетиналися рідко, тільки в ті дні, коли я могла приїхати до Діми з Ритою і посидіти у дворі з коляскою, в якій спала їхня молодша донька Арина. Якось Світлана Олексіївна, що носила взуття на високому підборі, підвернула ногу, і я допомогла їй дійти до квартири, а Миронова запропонувала мені випити чаю. З того дня я, приїжджаючи до Діми, завжди спускалася на пару поверхів нижче до милої жінки…»