Тітка Галя теж стала на коліна, і звертаючись до пам'ятника сказала: – Ось, Христино, я тобі привела її, як і обіцяла. Але в мене нічого не виходить, забрати її до себе. Прости мене! - І вона голосно заридала. Я спочатку погладила тітку Галю, а потім подивилася на фотографію жінки, до якої вона зверталася. На мене дивилася дуже гарна молода жінка. І вона посміхалася. Тітка Галя трохи заспокоїлася і сказала мені: - Це твоя мама, Діаночко. Я ще раз подивилася на жінку, вона мені так само посміхалася. В цей час повернувся дядько Володимир, і ставши на коліна переді мною, притиснув мене до себе, і проплакав: - Якби вона мені зізналася відразу, я зміг би зрозуміти і пробачити її. А тебе так легко полюбити! Але вона вважала за краще вирвати мені серце, і забрати його із собою.