«…Кровопролиття, заколоти та лиха становлять головну і, на жаль, найцікавішу частину всесвітніх літописів; але Історія нашої вітчизни, подібно до інших описуючи жорстокі війни та згубні розбрати, рідко згадує про бунти проти Влад законних: що служить до великої честі народу Руського. Він, здається, завжди відчував необхідність покори й істину, що свавільна управа громадян є у разі велике лихо для держави. Таким чином народ Московський великодушно терпів усі жахи часів Царя Івана Васильовича всі шаленства його опричних, які, подібно до зграї розбійників, чинили зло в столиці як у землі ворожій. Громадяни смиренно приносили скаргу, не знаходили захисту, мовчали – і лише в храмах Царя Царів молили небо зі сльозами торкнутися, пом'якшити жорстоке серце Іоанна…» Твір дається в дореформеному алфавіті.