«–Справа з твоєї частини, Ігоре,– заявила мені командор Вікторія Моль, як завжди красива, але похмура і явно збентежена. – Присядь. Сісти в кабінеті шефа орбітальної станції мене запрошували лише двічі: під час співбесіди, коли я влаштовувався на роботу, і потім набагато пізніше — після особливо бурхливого корпоративу технічного відділу, який я організував. Втім, останнє було моїм прямим обов'язком, адже я начебто відповідаю за дозвілля: тобто пронизую сіре царство наукової нудьги полум'яним променем святкового запалу... в теорії. Насправді розворушити моїх підопічних зануд важко. Всі сидять по лабораторіях суворі, підтягнуті, в похмурого кольору костюмах і по вуха у своїх дослідженнях. Доводиться з кожним працювати індивідуально…»