«Карл Шмітт був людиною полемічного трактату, що викликає на суперечку статті, памфлету. Свою справжню літературну форму він вважав, що французи називають brûlot: запальний текст, буквально «брандер», тобто. корабель, навантажений легкозаймистим матеріалом, призначений для спалення кораблів супротивника. Таким brûlot є його робота про «тиранію цінностей». Вже в її заголовку міститься вся теза. Цінності не можуть дати тверду основу суспільству та його праву, швидше вони загострюють його проблеми. Особливо тоді, коли від них очікують на те, що вони обґрунтують спільність, цінності впливають руйнівно. […] Таким чином Шмітт вичитує молоду Федеративну Республіку, в якій після глибокої невпевненості внаслідок націонал-соціалізму і війни так охоче і так багато посилалися на цінності. І чим ясніше стає його центральна теза, тим більше додаткових питань виникає у читача. На якому рівні аргументації власне мислить Шмітт? Чи йдеться про політичну філософію, про загальну етику чи про конституційне право та юрисдикцію конституційних судів? Сам Шмітт натякає на відповідь, коли говорить «про роздуми юриста про філософію цінностей». […] Його текст із самого початку обирає складне проміжне положення між філософією та юриспруденцією. Автор хоче сказати щось філософам та юристам, але при цьому, проте, ризикує розчарувати і тих, і інших». (З післямови Крістофа Шенбергера)