Лірика Тетяни Кузовлєвої балансує на межі яви та пам'яті, життя та смерті, щоденникової відвертості та епістолярних зізнань. Любов у цій книзі єдина і єдина до всього сущого – до людини і до природи, до слова та до тиші, до землі та неба, до миру та часу. Життя, Любов, Смерть – це пов'язано у віршах природним вузлом. Тетяна Кузовлєва ніколи не була «модною» поетесою, не поспішала прямолінійно відповідати на каверзні питання часу, що швидко міняється, ділячись з читачами своїми роздумами про відчуте і пережите. Можливо тому їй вдалося надовго зберегти чистоту голосу, пронизливість інтонації, непідробну щирість. Зберегти свій світ і свою душу – те, що багато років привертає до неї читацьку увагу.