«Вранці білів на калюжах наскрізний льодок, а тепер, за полудень, біжать струмки, лаються на сонечку собаки і полощуться жваво горобці. Вітер – «розкривний», тугий, сирувато-теплий. Потягне, рве часом: жвавий весняний вітер. Прислухаєшся – шумить-сміється! І небо – у вітрі: густе-блакитне за золотистими прутами тополь. Тепло і – свіжість. І в свіжості цієї – цівки: від танучого снігу, від потеплілої землі і дахів, від лозин, що б'ються у вітрі, які посікли й сяють від вітру, від вітру, що пронісся полями та лісами?.. чується молодому серцю, - і теплою вогкістю льохів, що запізнилися з набивкою, з пом'якшеним льодом, зелено-блакитними брилами, з гуркотом, що рухаються в темні позіхи лавок. Весна… Вона заглядає в очі розрум'яненими «жайворонками» і білими ковпачками пасох у паперових трояндах, киває з воза веселою вербою – червонуватими прутами та сіренькими вербешками, золотиться хрестами в небі, кричить у голосах рознощиків…»