У 2043 році на засіданні Світового космічного агентства американці повідомляють, що їхні апарати "Піонери", "Вояджери", "Новий горизонт" і "Зоряний Мандрівник" насправді не покинули Сонячної системи, а "уперлися" на деякий кордон на відстані 121,57 астрономічної одиниці від центру Сонця. І цим людство буквально замкнене всередині сонячної системи. Однак ретельний аналіз траєкторій космічного сміття, що відлетів за орбіту Плутона, а також комет дозволив висунути гіпотезу, що наша реальність виглядає як свого роду пориста «губка», в якій зоряні системи являють собою "бульбашки" простору-часу всередині якогось нескінченно твердого середовища. І світло, а також частинки речовини можуть поширюватися всередині цього середовища тільки по свого роду хвилеводам, які з'єднують між собою ці «бульбашки». Для підтвердження того, що бар'єр, що обмежує сонячну систему, має точки проникнення до інших зірок до однієї з таких точок відправляється корабель з міжнародним екіпажем.