«Ніч була темна, око коли. Пашка спочатку вдивлявся в застиглу темінь за огорожею, але потім кинув - все одно нічого не розглянеш. Поклався на слух. І правильно зробив. Загалом було тихо, тільки брязкав ланцюгом Барбос, порався в будці своїй, навіть зітхав, мов людина. Ну, в лісі ще періодично репетував якийсь невгамовний птах, напевно, сова. Це були знайомі звуки, звичні та природні, тому Пашка відкинувся на купу ганчір'я, що служила на вишці і кріслом, і тапцем, і, заплющивши очі, слухав. Заснути він не боявся – перед нічним чергуванням чудово виспався і на вишку вліз із цілком ясною головою…»