У сонмі мучеників Руської Православної Церкви XX століття особливе, одному йому властиве місце займає священномученик митрополит Серафим (Чичагов). Родовитий російський аристократ і блискучий гвардійський офіцер, благочестивий православний мирянин і натхненний парафіяльний батюшка, самовідданий монастирський ігумен і суворий єпархіальний архієрей - такі яскраві образи, якими закарбувалася в російській церковній і громадянській. В історію ж російської святості святитель Серафим увійшов передусім як мужній сповідник і величний священномученик, що поєднував ці два подвижницькі служіння у своєму довгому і праведному житті. військової гімназії, закінчив за першим розрядом Пажеський корпус у 1875 році. У 1877—1878 роках брав участь у російсько-турецькій війні. Самостійно вивчав богословські науки. Цікавився проблемами народної медицини (автор системи лікування організму ліками рослинного походження, яка викладена ним у фундаментальній праці «Медичні бесіди»). В результаті систематичних богословських занять, який не отримав навіть семінарської освіти офіцер перетвориться на енциклопедично освіченого богослова, авторитет якого з часом буде визнаний всією Російською Православною Церквою. 1878 року був духовним чадом знаменитого святого праведного Іоанна Кронштадтського. З його благословення вийшов у відставку і прийняв духовний сан. У 1896 році вийшло друком перше видання складеного ним «Літопису Серафимо-Дивєєвського монастиря», значна частина якої була присвячена діяльності Серафима Саровського. Відвідав цей монастир, де черниця Пелагія, яка пам'ятала старця Серафима, сказала йому: «От добре, що ти прийшов, я на тебе давно чекаю: преподобний Серафим наказав тобі передати, щоб ти доповів Государеві, що настав час відкриття його мощей, прославлення». Пізніше справді отримав аудієнцію в імператора Миколи II, передав йому свою книгу, що сприяло канонізації Серафима Саровського. У 1902 році за наказом імператора та визначенням Священного синоду йому були доручені підготовчі роботи до канонізації Серафима Саровського, що відбулася в 1903 році. Написав житіє преподобного, видав друге видання «Літописи Серафимо-Дивєєвського монастиря». Був одним з організаторів церемонії прославлення. З лютого 1928 року став митрополитом Ленінградським. Був розстріляний 11 грудня 1937 року.