Перечитувати казки, знайомі з дитинства,— це завжди незвичайне відчуття. Іноді ми з подивом помічаємо, що історія втричі коротша, ніж нам здавалося. Часом — на щастя, рідко — дивуємось, як ця книга взагалі могла нам сподобатися. Найчастіше між рядків спливають нові асоціації та жарти, а сюжет постає зовсім в іншому світлі. Так зараз читаються і «Три Товстуни» Юрія Олеші. З одного боку, стає видно складну структуру історії, якою оповідач обережно допомагає пробратися читачеві. З іншого — впадає в око навмисне радянський, плакатний опис революції. Перед нами, як і раніше, красива і добра казка, але вона вже не здається такою простою. Та й чи бувають взагалі прості казки? Навряд чи в наш час лишилася хоч одна дитяча книжка, в якій не шукали подвійне дно…