У лютому 2007 року я написав повість «Невідома грань творчості Михайла Круга». Але, жодне російське видавництво, жодна газета, жоден журнал не наважилися її опублікувати. Так прямо й казали: — Ми не хочемо проблем від братви! .До осені 2008 року газета «Південно-Уральськ» у Казахстані надрукувала повість, розбивши її на три номери. Після цього багато російських видань її опублікували. А в інтернеті знайти її тепер не складає труднощів. Правда, чомусь вона скрізь і всюди рясніє орфографічними помилками і друкарськими помилками, але, спишемо це на технічні помилки тих, кому не ліньки було її передруковувати з періодики, хоча, на мене, простіше було її відсканувати та запустити в мережу. На мій погляд, сам Михайло Круг є найяскравішим прикладом епохи. Епохи, після розвалу СРСР, за принципом: «Легкий зліт — страшний кінець», тому що, якоюсь мірою, волею долю, я вплинув на його творчість. , хто аварією, хто злиднями, а, хто і власним життям. І, ще, мені подумалося, що у творчості є теми, які чіпати не можна. нього. Недарма актори так не люблять грати смерть. А мораль тієї правди така, що не можна торкатися того, що нам не відомо і непідвладно. Так само, як не можна переходити кордону порядності. І не моя вина, що він підписався під цією енергетикою у всіх сенсах.