«Володар черв’яків» — ще одна з моїх повістей, у якій мені вдалося вирватися з-під впливу Лавкрафта… звісно, з неминучим, звичайно, поглядом у його сторону. Адже як можна написати історію у стилі Мифів, не торкаючись їхніх традиційних тем? Можна чи ні — я намагався. У 1982 році, через рік після того, як я демобілізувався з армії після двадцяти двох років служби, Кирбі Макколей вирішив, що йому розумніше зосередити свої зусилля як агент на просуванні на ринок набагато більш перспективного клієнта (кажуть, це був хтось на ім’я Стивен Кінг), ніж моя скромна особистість. Тому я надіслав Полу Генлі з видавництва «Weirdbook Press» — напівпрофесійної фірми, яка фактично складалася лише з нього самого, — примірник «Володаря черв’яків». Реакція Пола не забарилася: повість йому сподобалася, і він купив її у мене, слово в слово, вже після першого прочитання. Згодом я дізнався, що міг би почати з журналу «The Magazine of Fantasy and Science Fiction», де ще шість років тому був опублікований «Народжений від вітру». Моя нова повість була у тому ж дусі. До того ж, там мені, ймовірно, заплатили б більше, а додаткові гроші ніколи не завадили б. Однак журнал «Weirdbook Magazine» вже давно публікував мої твори, тож ми з ним були у певному роді друзями. «Володар черв’яків» — це також моя улюблена робота. Дія відбувається одразу після Другої світової війни, а головний герой — окультний детектив Титус Кроу. Він ще молодий, тому всі його пригоди та перетворення ще попереду. Перша публікація повісті відбулася у сімнадцятому номері журналу «Weirdbook Magazine» у 1983 році, а нещодавно вона була перевиданана у моєму збірнику «Гаррі Кіф. Некроскоп та інші дивні герої».