Крик лунав над озером, немов жирна ворона, щойно нагодувалася на міській сміттєвій купі. Тяжко і з ледачим махом крил вона повзала з боку в бік, дзижчачи своїм жовтим, товстим дзьобом. Сергій не чув цього крику. Він лежав у човні, дивлячись у небо. Човен повільно плив — неподалік у озеро впадала протока, створюючи слабкий, але все ж рух води. Рука Сергія, що звисала у воду через борт, досліджували допитливі мальки. Тут, недалеко від берега, їх зібралося ціле зграйдя. Вони тикалися в шкіру, намагалися щипати долоню. Сергій не звертав уваги на мальків. Він дивився у небо, і в його вухах звучала давно забута пісенька, щось на кшталт «Неси мене у синє море»…