Як часто у молодості ми чули: «Навчайся на своїх помилках». І як часто у зрілості самі казали це своїм дітям — хоча й без особливої надії. Адже всі знають: навчитися на чужих помилках неможливо. Досвід приходить лише тоді, коли зробиш власні. Аля Добринина рано залишилася сиротою. Бабуся Софія Павлівна, яка стала для неї і мамою, і татом, і всіма родичами, журилася, що онука повторює її помилки. Але Аля, з її запалом, «правильністю» й благородством, жила так, як підказувало їй серце. Саме тому їй не раз доводилося переживати зраду, розчарування та крах надій. Але без помилок не буває життя. І, ставши дорослою, Аля усвідомлює: головне у її житті — була любов, справжня, всепоглинаюча. А значить, вона майже щаслива жінка. Бо бути зовсім щасливою, напевно, неможливо.