У книзі зібрано 16 нарисів, присвячених різним аспектам епіграфічної діяльності кельтських племен на ранніх етапах освоєння писемності. Дослідження подане у вигляді чотирьох розділів. Перший з них описує більш ранню стадію розвитку конвенційної знакової системи, яку автор називає «передписьмовою», — систему, що виявляється у вигляді серії образних оповідей. Знак-символ у системі ранніх кельтських образних нарративів часто є запозиченим із грецько-римського культурного середовища, що призводить до його часткової деградації, орнаменталізації та втрати зв’язку з денотатом. Автор показує, як на прикладі однієї надписи, іноді навіть одного слова чи форми в ній, можна зробити висновки як лінгвістичного характеру — про розвиток фонетичних змін, зміну словотворчих моделей та інше, так і історико-культурного. Дослідження виявило, що з психологічної точки зору прагнення нанести власне ім’я на відвідуваний об’єкт можна трактувати як своєрідний механізм захисту від страху смерті. Особлива тема, що проходить майже через усю книгу: визначення адресата тексту надпису.