Вони — рашмери. Люди попелу, обрані з тисяч, безправні раби церкви, яка заволоділа їхніми душами й тілами. Це — матеріал для витрат, що століттями відправляє їх на землі Краймора, де більшість із них гине в перші роки, а ті, хто вижив до кінця, не здатні розірвати невидиму нитку, що міцно зв’язує їх із Крайнім Півднем. Цій новій партії не пощастило з самого початку. Церква скупа й уміє отримувати вигоду навіть під час перевезення здобичі, і цього разу економія стала причиною загибелі живого вантажу. Щасливчики, яким пощастило вирватися з трюму, потрапили під владу могутнього круговороту солоних вод, і він неминуче викине дерев’яну скорлупу на камені Краймора. Але не факт, що до цього моменту їм вдасться дожити, адже під дошками палуби ховаються ті, з ким попіл обійшовся набагато жорстокіше. Їх багато, вони сильні й голодні, а дошки, на жаль, не витримають довго…