1940-і — 1980-і роки стали особливою епохою в історії шкіл у СРСР, а також у країнах Східної та Західної Європи. У повоєнний час школа з обох боків «залізної завіси» стикнулася з низкою складних проблем, на які мусили реагувати і вчителі, і учні, й освітні адміністратори. Відповіддю на цей криза стали стрімке зростання нових освітніх інститутів і безліч проектів та програм реформування освіти, часто утопічних. Автори цієї колективної монографії аналізують кілька найважливіших ідей, що знайшли своє втілення в державних і місцевих освітніх ініціативах післявоєнного періоду: новий колективізм, індивідуальний підхід до дитини, політехнізація школи, поєднання планування й творчого начала в організації навчання. У збірнику йдеться також про спадкоємність і розриви з педагогікою попередніх періодів (1900–1930-і роки), про долю різних дисциплін шкільної програми, а також про зображення школи й учнів у літературі та кінематографі. Статті збірника присвячені шкільній освіті та позашкільним формам організації дітей у республіках СРСР, у Венгрії, Югославії, Швеції та ФРН.