«Ми дивилися на жовте море і чекали, коли принесуть їжу. Ресторан розташовувався на терасі над пляжем. Місто, побудоване російськими колонізаторами, нагромаджувалося вище, щосили вдаючи, ніби не помічає, що стоїть біля моря. Пляж, втиснутий між рестораном і портом, виявився невеликим, решта прибережної смуги була пустельною, і тільки купи сміття прикрашали її. Місто відверталося від жовтих хвиль, прямуючи в гори. Давним-давно російські завойовники зігнали звідти предків нинішніх городян, розподілили їх у долині, в облаштовані будинки на прямих довгих вулицях. Захаращені набережні, різномасні прибудови, що до невпізнанності заліпили регулярні фасади, повідомляли про ослаблення російської хватки і сповзання аборигенів у звичне до особливого середовища з глухими стінами, закупореними дворами, з недовірою, ворожнечею, а головне — зі страхом >