1940-і — 1980-і роки стали особливою епохою в історії шкіл у СРСР, а також у країнах Східної й Західної Європи. У післявоєнний час школа з обох боків «залізної завіси» стикнулася з низкою складних проблем, які вимагали реакції як від вчителів і учнів, так і від освітніх адміністраторів. Відповіддю на цей кризовий період стали стрімке зростання нових освітніх інститутів та безліч проектів і програм реформування освіти, що часто були утопічними. Автори цієї колективної монографії розглядають кілька найважливіших ідей, які знайшли своє втілення в державних і місцевих освітніх ініціативах післявоєнного часу: новий колективізм, індивідуальний підхід до дитини, політехнізація школи, поєднання планування й творчого початку в організації навчання. У збірнику також йдеться про спадкоємність і розриви з педагогікою попередніх періодів (1900–1930-ті роки), про долю різних дисциплін шкільної програми, а ще — про зображення школи й учнів у літературі та кіно. Статті збірника присвячені шкільній освіті та позакласним формам організації дітей у республіках СРСР, у Венгрії, Югославії, Швеції та ФРН.