Арохукен Трент. Ввічливий. Милий. Такий порядний молодий чоловік. Ще й дівчину він ніколи не зачіпає. Мабуть, тому, що Ісус заборонив йому це. А він із себе вдає героя, захищаючи іншу дівчину від мене. Називає мене агресором. Неадекватною. Безрозсудною. Злочинницею. Як завгодно — нехай називає, я чула й гірші слова. Хоук може спробувати встати між мною й моїми грошима, але йому ніколи не доводилося боротися за їжу. Для цього у багатенького акуратного школяра просто немає сміливості. Хоук здивував її. Якби ви бачили її обличчя. Відсутність судимостей, миленька, не означає, що мої руки чисті. Просто я вмію не попадатися. Але цього разу, здається, я зайшов занадто далеко. Нас застали на місці злочину. Навколо темрява. Приїжджає поліція. Вибору немає — нам доводиться тікати через Хай-стріт до пекарні Куінн, де я веду Аро в підпільний бар, про існування якого всі вже забули десятки років тому. Двері зачинені, копи оточили будівлю, навіть не підозрюючи, що ми у них під носом. На невизначений час я змушений ховатися на виду у компанії цієї поганої дівчини. Жорсткої. Грубої. Брудної. Вороги й злочинниці. Але, заховавшись із нею у безлічі порожніх кімнат, я починаю пізнавати Аро з зовсім іншого боку. Вона розумна. Відважна. Лагідна. Сексуальна… Все змінюється. Саме тут, у цьому місці. Воно має якийсь вплив на людей. У Шелбурн-Фоллз існує дурна міська легенда про дзеркала: до них не можна прислонятися спиною, бо вони — ворота. А ми навмисне зробили крок у Зазеркалля. Плювати на дані окружного архіву. Тут ніколи не було підпільного бару. Це — Карнавальна вежа.