— Ще одна катастрофа, — пробурмотів гість, оглядаючи руйнування. — Вражає! А саме тут колись усе починалося. Саме у ці двері увійшли ті, хто видавав себе за братів. Через них двоє пішли геть, несе в потних кулаках рублі й талони, а третій був викинутий, наче куль. Фантастика! — — Проходьте, проходьте, дивитись нема чого. — Охоронець підхопив наполегливого гостя під лікоть і провів його до дверей. — Тут бувають різні люди. Треба було показати документи. Навіть просто назватися. — — Мене звати Микола Шмідт, — повідомив дивний гість. — Чули це ім’я? Ні? Погано. Ох, як погано! Що робити, коли зникають книги, що колись сколихнули світ…»