Хочете почути історію вічного дівчини та невдахи? Тоді слухайте. Я втекла до Москви, щоб втекти від хворобливої материнської любові та міста, де кожен інстинктивно відчував у мені чужака. Сподівалася знайти спасіння, а натомість зустріла божевільну тітку, продавлену тахту у її сховку та сни. Прекрасні, нестерпні сни. Вони не дають мені спокою. Щоночі темні коридори клубляться туманом, у пилених дзеркалах мерехтять чиїсь тіні, а крізь темряву то і справа проривається гіркий плач. Я — Гриша Савельєв, вічний дівчина та невдаха. Але якщо хтось тягнеться до мене через сон і кличе без імені, я відповім. А ви б не відгукнулися? У тексті є нецензурна лексика.