Застосування сучасних методів активації для синтезу нових функціональних матеріалів неможливе без термодинамічної оцінки можливості протікання хімічної реакції або, принаймні, маршруту її здійснення за заданих зовнішніх умов. Орієнтуючись на термодинамічний підхід, можна відповісти на найважливіші для матеріалознавства питання: за яких умов — температури, тиску, початкових кількостей вихідних речовин — слід синтезувати потрібний матеріал? Якими будуть енергетичні витрати на отримання необхідного продукту? Чи буде цей матеріал (речовина) стабільним у експлуатаційних умовах — за температури, тиску та хімічного складу навколишнього середовища? Якими змінами термодинамічних або кінетичних параметрів можна активувати реакцію? Які існують способи впливу на ці параметри та як цілеспрямовано їх змінювати для розв’язання конкретних завдань у матеріалознавстві? Не менш важливою є й розгляд фазових рівновагій із участю твердих фаз, що неможливо уявити без аналізу станів типу «рідина–тверде» і «тверде–тверде».