Ця книга охоплює півтора століття історії Римської імперії — з 117 по 284 рік нашої ери. Це «золотий вік» імперії, час правління династії Антонінів (117–180 роки: Адріан, Антонін Пій, Марк Аврелій); період правління династії Северів: Септимій, Каракалл, Геліогабал, Александр (193–235 роки); а також так званий «криза третього століття» (від Максиміна до Нумеріана, 235–284 роки). У центрі розповіді — переддень нової епохи, коли імператори Діоклетіан (284–305 роки) та Константин (306–337 роки) змогли відновити відносну єдність держави ще на ціле століття. З кількох присвячених звернень складається враження, ніби саме ці імператори доручили шістьом історикам написати біографії своїх попередників: Елію Спартиана, Юлія Капітоліна, Вулкацію Галликану, Елію Лампридію, Требеллію Полліону та Флавія Вописку. Ми нічого не знаємо про них, більше вони нічого не писали, і їхні імена більше не згадуються. Стиль їхніх оповідей однаковий — всі вони пишуть так, ніби один автор. Тому в сучасній науці цих авторів називають scriptores historiae Augustae — «сучасники історії Августів».