«Пам'ятаю – перше у моєму житті. …Я сиджу у ванночці, переді мною два темні вікна. Вода остигає, і я відчуваю розпач: життя холодне. Раптом наближається знайомий добрий голос (слів я ще не розумію), і струмінь окропу, бовтаючи, вливається у ванну, і я, жваво рухаючись, ловлю місце найгострішої насолоди, «точку захоплення»: щоб палило, але ще можна було терпіти. На пошуки таких «зон щастя» і пішло все моє життя. Ледве навчившись ходити (ще в Казані, у війну), я тягнув маленький стільчик через двір, довго і вибагливо шукав місце, встановлював стілець над крутим урвищем, діставав із шаровар пляшечку з солодкою водою і, закинувши ногу на ногу, сидів, як король, озираючи околиці… Добре пам'ятаю і будинок – триповерховий, цегляний, червоний, і наші вікна на самому розі…»