Після останньої світової війни минуло п’ятдесят вісім років. Ті, хто вижив, стикнулися з наслідками масштабного застосування зброї масового ураження — викликаний цим ядерний зимовий ефект знищив більшу частину населення планети. Лише одиниці пережили довгу, затягнуту холодну ніч, під час якої зникла більшість рослин, тварин і птахів. Держави зникли, міста перетворилися на отруєні радіацією бетонні джунглі. Багато з тих, хто залишився, зазнали незворотних змін. Не ставши птеродактилями, у них не виросли додаткові голови — вони просто перестали бути людьми у тому розумінні, яке було раніше. Вони перетворилися на психопатів, вбивць, насильників, людоїдів — виродків. Багато таких з’явилося, але не всі. З’явилися й ті, хто зберіг людську подобу. Вони об’єднувалися у громади, віддалялися від руїнних міст, засновували господарства і тяжко працювали на землі. Минув час. У новий світ після війни прийшли нові покоління — люди і виродки. Перші мешкають у зміцнених за роки боротьби за виживання поселеннях, працюють, створюють сім’ї та виховують дітей. Вони посилають у Пустку невеликі загони — спеціально навчених шукачів, які добувають все необхідне, чого самі громади не можуть зробити: зброю, інструменти, різні матеріали. Другі ж мешкають у міських-привидах, покинутим селах, хутрах і станицях. Вони — смертельні вороги шукачів. Вороги звичні, зіткнення з ними — звичайна справа для шукача. Але світ не стоїть на місці, і навіть у постапокаліптичному світі відбуваються зміни. Вчорашній ворог — вампір і моральний виродок — відходить на другий план, поступаючись новому, технологічно переважаючому, організованому і здатному керувати вітром ворогу, що рухається Пусткою, як господар.