Чилійський поет і прозаїк Роберто Боланьо (1953–2003) прожив лише п’ятдесят років. Хоча почав друкуватися у сорок, за цей час встиг опублікувати понад десять книг і здобути низку престижних нагород, серед яких особливо шановані — іспанська «Ерральде» та венесуельська імені Ромуло Гальегоса, яку називають «латинськоамериканським Нобелем». Величезна популярність прийшла до Боланьо після виходу роману «Дикі детективи» (1998). А роман «2666», опублікований уже після його смерті, отримав премію Саламбо у номінації «Кращий роман іспанською мовою», був визнаний Книгою року в Португалії та увійшов до десятки головних книг 2008 року за версією газети The New York Times. Збірка оповідань «Вбивці-шлюхи» (2001) була написана, як і більша частина його прозових творів, під час еміграції — після перевороту 1973 року Боланьо виїхав з Чилі спершу до Мексики, а згодом — до Іспанії. Дії його творів розгортаються у різних містах і країнах, куди за життя потрапляв вигнаний письменник. Сюжети найнеочікуваніші — від ностальгічних переживань вбивці до африканської магії у футболі чи справжніх епізодів із життя автора, чий неповторний майстерний стиль приніс йому світову славу.