Мені шкода, що сучасний Юз-прозаїк, навіть — уявіть собі — романіст — романіст, — зробимо наголос, — якось заслонив його ранню лірику, його старі пісні. У тих перших піснях — я їх все ж таки люблю найбільше, можливо, тому, що деякі з них народжувалися у мене просто на очах — що він робив у тих піснях? Він у них послав усього нашого радянського порядку на той світ. Але зробив це не як хуліган, а як поет, у якого пісні стали фольклором і втратили автора. У позаминулому столітті були такі — «Серед долини рівна…», «Не чути шуму міського…», «Степ да степ…». Тоді — «Степ да степ…», у наш час — «Товариш Сталін, ви великий учений». Новий час — нові пісні. Їх почали приписувати Висоцькому або Галю, а то й комусь ще, але ж це ще до Висоцького і Галю, у 50-х роках. У цьому раптово з’явившомуся звуці надзвичайно вільного творчості — дописемного, як назвав його Битов — він був тоді першим (або одним із перших). «Інтелігенція співає блатні пісні». Блатні? Не без того — але моя улюблена не навіть знаменитий «Окурочок», а «Личне побачення», а це народна лірика. «Обоєвий синій колір значно зів’яв, у дверях круглий залізний око, у куті портрет товариша Калініна, мовчить, як у нашій хаті образ…» Дежурні у двері кидають жартівливі зауваження, кричать ЗК сумно за вікном: — Віддай, Степане, дружину на хвилинку, на всіх її поженемо… «Ліроепос народного життя.» «Садись, дружино, у зелененький вагон…» У ті 60-ті часом так було, що за одним столом співали свої пісні Юз Алішковський (не під гітару, а під ритм, що бився по столу долонями) і Микола Рубцов. І після «Товариша Сталіна» та «Радянської пасхальної» звучали рубцовські «Стукнув по кишені — не дзвенить…», «Загубилася у мороці далека пристань…» (Я тоді забув усі хороші новини, всі заклики й дзвінки з кремлівських воріт, у ту ніч я полюбив усі тюремні пісні, всі заборонені думки, весь гнаний народ… — хоча це дописемне важко передати словами без музичного супроводу). Аудиторією були Володимир Соколов, Вадим Кожинов, Лена Єрмілова, Ірина Бочарова, Ірина Нікіфорова, Андрій Битов, Герман Плісєцький, Анатолій Передреєв, Станіслав Куняєв, Володимир Королєв, Георгій Гачев, Серго Ломінадзе… Спробуємо уявити вже через близько 15 років цю компанію за одним столом…