Як відомо, казкарі створюють казки. А наш казкар малював картини і називав їх казками. Він нагадував своєю зовнішністю древнього суфія, що відкрив двері з середньовіччя у сучасність. А ще він любив літературу, міцні сигарети та добре заварений чай. Цінував мужню дружбу і гарні поетичні рядки. Загалом, він жив серед людей, не припиняючи бути казкарем. Також у тексті описано незвичайну процедуру поховання поета Аліаді Вахіда, яка справді відбулася у 1965 році в місті Баку. Художника і поета пов’язувала міцна дружба. Як це часто буває у таких історіях, імен тут немає. Є лише основна канва подій. Імена здогадуються самі читачі. У цьому образі казкаря одразу впізнається художник Саттар Бахлулзаде.