Поняття аскези, тобто прагнення до стриманості й відмови від земних благ, є ключовим для самосвідомості російської культури. Воно тісно пов’язане з темою бідності — розуміється не лише як матеріальна нужда, а й як скудність навколишнього середовища та аскетизм самої природи. Такі мислителі, як Н. Бердяєв, М. Вебер і Н. Еліас, описували аскезу як техніку самовідмови й самодисципліни, а отже — як важливий економічний і цивілізаційний чинник. Проте, звернувшись до Біблії, можна побачити, що євангельське поняття — це не аскеза, а саме достаток. Яскравим прикладом є чудо множення хлібів, яке було досягнуто без аскетичних подвигів з боку присутніх. Тож чи справді протиставлення «забагатіти» і «утриматися від земних благ» є антонімами? Як у російській літературі моделюється напруження між цими двома полюсами? Яке відображення знайшла ідея перетворення крайньої бідності у надмірне багатство у радянській культурі? У збірці зібрано статті Ж.-Ф. Жаккара, К. Ічін, О. А. Ханзена-Льове та інших дослідників, присвячені цій темі у російській літературі від середньовіччя до сучасності.