Стучать каблучками по мостовій. Вуаль під капелюшком колихається, додаючи таємничості прекрасному обличчю незнайомки. А навколо люди посміхаються. Незнайомка ловить привітні погляди перехожих і сама, не витримавши, відповідає усмішкою на усмішку. Що може бути більш умиротворюючим, ніж грубі, але милі обличчя простих городян, що радіють можливості на мить забути про щоденну тривогу й сірість буднів? Вони точно сприймають її як ілюстрацію з дитячої книжки — шматочок чарівної казки. Звісно, вони не здогадуються, що ходити на підборах по бруківці — майже смертельна витівка — тут ніхто не носить взуття на підборах. Так само, як і шовкових платків. Оцінюючи незнайомку за зовнішністю, її приймають за пані з вищого суспільства, яка випадково заскочила на вулицю Петард з якимись своїми справами…