Ця трагедія була створена у Македонії та поставлена в Афінах після смерті поета разом із «Іфігією в Авліді». Хоча трагедії зазвичай приурочувалися до святкувань Диониса, сюжети, пов’язані з цим богом, зустрічаються досить рідко — лише близько 20 з понад 600 збережених творів. Можливим попередником Еврипіда вважається Есхіл, автор драмі «Пенфей», яка до нас не дійшла. Фіванська царівна Семела, донька Кадма, була коханою Зевса. Через нерозуміння вона попросила громущого бога з’явитися у славі й загинула від його блискавки. Зевс врятував недоношеного малюка — за однією з версій, він зашив його у стегно і, коли настав час, «народив». Народжений Зевсом, Дионис, на відміну від усіх земних дітей бога, є божеством. Його «епіфанія» — прославлення як бога — почалася на сході, звідти він прибув до Греції та залучає жінок (вакханок, менад) до своїх оргіастичних святкувань. Чоловіки протистоять «непристойному» культу, головні вороги — Пенфей, цар Фів і двоюрідний брат Диониса, а також тітки, впевнені, що сестра згрішила з смертним, а не з богом («свої не прийняли»). За це Дионис осліплює розум царя та відводить погляди його матері й тіткам... З давніх часів і до сьогодні тривають суперечки: чи ця трагедія є релігійним твором, що прославляє всемогутність бога, чи ж черговим нападом Еврипіда на богів, які забавляються людськими стражданнями.