«Всевишній» (1948) — найбільше за масштабом та водночас загадкове творіння одного з найвидатніших мислителів ХХ століття, Моріса Бланшо (1907–2003). У цьому, його останньому романі (після нього він відмовився від великої форми на користь більш стислих філософських оповідей) критики зазвичай бачать різні філософські теми — від кінця історії та перемоги Абсолютного знання, до смерті Бога, екзистенційних переживань Dasein’а, смерті як гаранта літературного слова — а також літературні парадигми, такі як політичний памфлет, апокаліптична дистопія чи кафкіанська притча. Однак усі ці концепції, що досі активно обговорюються, виявляються лише спробами зменшити до конструкцій, що не здатні розкрити глибоку, нерозкладну сутність тексту. Неочікувану актуальність цьому романові, написаному на хвилі потрясінь, спричинених Другою світовою війною, додає той факт, що дія розгортається на тлі соціальних катаклізмів, викликаних у ідеально стабільній тоталітарній державі страшенною епідемією, яку сьогодні можна назвати пандемією.