«Джанки» — перша послевоєва літературна бомба, яка з успіхом прорвалася через стіну офіційної культури «епохи безкомпромісної боротьби з наркотиками». Це один із найоригінальніших нарко-репортажів, адже його зрозумілий текст досі залишається найпопулярнішою книгою Берроуза. Після «Сповіді опіумника», біографічної книги одного з найвидатніших англійських поетів XIX століття Томаса Де Куінсі, «Джанки» став другим важливим художньо-публіцистичним «Звітом про проделану роботу». Поетичний стиль Де Куінсі, характерний для свого часу, змінила груба конкретика двадцятого століття. Берроуз іронічно лаконічний і чесний у своїх описах, не відволікаючись на теорії наркоентузіастів. За його думкою, герой-наркоман — це просто крайній приклад загальної схеми людської поведінки. Одержимість «джанком», яка сама по собі не може бути задоволена, змушує людину ставитися до інших як до жертв своєї необхідності. Так само людина може захоплюватися владою чи сексом. «Героїн — це ключ», — писав Берроуз, — «прототип життя. Якщо хтось повністю зрозуміє героїн, він дізнається кілька секретів життя, кілька остаточних відповідей». Багато звинувачують Берроуза у пропаганді наркотиків, але жодної з його книг не можна назвати прославленням життя наркомана. Навпаки, він зображує його сумним, застиглим і безглуздим. Берроуз — це людина, яка бачив АД і надав документальні докази його існування. Він — перший правдивий письменник епохи електронних технологій, його проза відображає всі жахи сучасного суспільства споживання, що перетворилося на нав’язливий кошмар, — потворні наслідки законотворчості політиків, що пожирають самі себе. Його книга відкриває всю кухню, побутові подробиці й мову тодішніх наркоманів, які нічим не відрізняються від сучасних, тому її можна розглядати як посібник, що ставить крапки над «і», і як нагоду для роздумів перед вибором.