Свій роман «Немезида», який критики вважали не надто вдалою роботою, Айзек Азимов присвятив «Маркy Херсту, моєму незамінному редактору, який, здається, працює над моїми рукописами більше, ніж я сам». У книзі йдеться про ще не досліджену зірку, що ховається за пиловою хмарою на півдорозі від Сонця до Альфи Центавра. Дія відбувається у 2236 році, і Землі загрожує знищення. Вчені з орбіти навколо Землі будують космічний корабель, здатний розвивати швидкість світла. Саме цей корабель відкриває в системі Немезиди планету Еритро, цілком придатну для життя людини, але яка негативно впливає на мозок. Лише донька головного героя, Марлена, не піддається «еритронійній чумі», адже, як згодом з’ясувалося, з дитинства вона володіла певними телепатичними здібностями. Саме вона зрозуміла, що дія Еритро на людину в кінцевому підсумку приносить користь. Марлена стає «перекладачем» і представником Розуму Еритро, бо вона була не такою, як усі. Вона вміла «читати» жестами людей і завжди знала, що у них на думці. Немезида мала пройти через Сонячну систему за п’ять тисяч років, і тоді Земля зникне. А Еритро підказала вихід із ситуації.